Чайковський Пеццо капричіозо, ор. 62

Петро Ілліч Чайковський створив пеццо-капричіозо, ор. 62, для віолончелі з оркестром протягом одного тижня в серпні 1887 року. Твір не примхливий у легковажному сенсі. Аспект капричіозо походить від химерної обробки Чайковським різних аспектів простої теми твору. Незважаючи на деякі швидкі пасажі та поворот до мажорної тональності, він зберігає основний пульс і тверезий настрій протягом усього твору. Протверезіння стало результатом страждань Чайковського зі своїм другом Миколою Кондратьєвим. Кондратьєв був у останній муці сифілісу. Після короткої ремісії його доставили до Ахена, Німеччина, де його родина сподівалася, що мінеральні води там продовжать його життя принаймні на кілька місяців. Натомість Кондратьєв пішов на гірше. Крім того, він виявився дуже непередбачуваним, мінливим і вимогливим пацієнтом, що нервувало і без того сором’язливого Чайковського. Усе це страждання вилилося й у музику, яку писав Чайковський. 28 лютого 1888 року відбулося перше виконання капричіозо Пеццо в його обробці для фортепіанного акомпанементу за клавішами композитора. Вперше оркестрова версія була виконана Брандуковим у Москві на спеціальному концерті Російського музичного товариства 25 листопада 1889 року. Диригував оркестром Чайковський.